Слухати

Історія вчить, що вона нічому не вчить, - Віталій Скальський про уроки Української революції

12 січня 2018 - 13:01
Facebook Twitter Google+
Говоримо про події Української революції 1917-21 рр. та обговорюємо деякі міфи та популярні тези про ці події
Віталій Скальський // Громадське радіо

Українці програли власну державу?

Українці власну державу, на моє переконання, в 1917-21 роках абсолютно не програли. До Революції українці – це абсолютно підневільний, несвідомий народ, який проживає в межах двох імперій.

У ході революції виникла власна держава з усіма можливими атрибутами – це надзвичайно великий крок вперед. Наприкінці революції трохи здали оберти, тому що незалежної держави не стало.

Але в Радянському Союзі виникла УРСР. Так, суть цієї республіки – абсолютно радянська й комуністична, і більшовики пішли на створення цієї республіки тільки для того, щоб кинути певну «кістку» українцям. Але формально українська мова здобула статус державної мови. І в перше десятиліття до моменту згортання українізації в принципі ми зустрічаємо розквіт української культури, звісно — зі своїми радянськими специфіками.

Я веду до того, що з революції українці вийшли в кращому становищі, ніж перебували до неї.

Чому зараз ми говоримо про програші Української революції?

Тут два моменти. По-перше, в радянській історіографії нічого доброго про Українську революцію в принципі сказати не могли. Один витік такої думки – радянський. Там все погано, Директорія писалася з малої літери, Центральна Рада – обов’язково буржуазно-націоналістична, в принципі в підручниках її було дуже мало.

Другий момент – розмірковування на тему революції її діячів, які виїхали в еміграцію. В своїх спогадах та статтях вони намагалися знайти ті уроки, визначити, чому так сталося, що їм довелося виїхати. Вони шукали помилки, якісь образи. Винниченко написав «Відродження нації» – позвинувачував там усіх, крім себе. Багато хто з діячів, які виїхали на еміграцію, поводились таким самим чином. Але з перспективи сторіччя все трохи інакше, як на мене.

Чвари між діячами революції як причина програшу революції

Як на мене, дуже перебільшений рівень цих чвар. Це дуже зручна фраза: були чвари, всі пересварилися – тому програли. Теперішню політику теж можна так пояснювати. Мовляв, реформи не вдаються, бо пересварилися, хтось пішов у відставку.

Треба поміркувати над тим, що насправді політика так і твориться: хтось іде в коаліцію, хтось із неї виходить, хтось свариться, а хтось об’єднується.

Відсутність армії як причина поразки

Все це закидають — мовляв, соціаліст Винниченко не розумів значення армії, вважав, що це непотрібно. Це неправда. Четверта частина Центральної Ради – це представники армії, діє військове міністерство, створюється Вільне козацтво як парамілітарне утворення або щось схоже на загони самооборони.

Часто закидають, що влітку треба було українізувати всі військові частини та відправити на фронт проти більшовиків. Не можна було цього зробити. Чотири роки ця армія воювала за Росію в складі російської імператорської армії, чотири роки хлопці не були вдома. А тепер їм раптом кажуть – тепер ідіть і воюйте за Україну. А значною мірою вони не з України – з Сибіру, з московського регіону. Звісно, що вони все це кидають і їдуть додому. Плюс – активна більшовицька пропаганда та інші пропагандистські речі. 

Які уроки можна винести з подій 1917-21 рр.

Насправді, історія вчить, що вона нічого не вчить. Історія не дає нам рецептів, як поводитись зараз. Ми не можемо сказати: «От, якби там всі не сварилися, створили армію в 1917 році, то й зараз так треба робити». Подібні обставини, але час інший, мобільність людей та комунікація інша. Не спрацює, навіть якщо ми й зробимо звідти якийсь так званий урок.

Слухайте повну версію розмову в доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.